Виховні заходи
Людської пам'яті мости...
(Учні, вдягнені у вбрання темного кольору, виходять з обох боків, шикуються в «журавлиний ключ». Юнак запалює свічку.)
ВЧИТЕЛЬ (на фоні «Сонати» Бетховена)
Не сьогодні це сказано: час народжуватися і час помирати, час руйнувати і час будувати, час розкидати каміння і час збирати його, час мовчати і час говорити. Хай ці гіркі слова Правди, народжені після десятиліть безмовства, ляжуть першим нашим каменем у підмурок всенародного пам'ятника трагічній історії українського народу.
Презентація «Голодомор»
Ведучий 1
На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписувати історію. Та з пам'яттю народу нічого не вдієш. Після заборон, утисків, принижень людської гідності вона оживає, відроджується - що б там не було. З правдою нічого не вдієш. А правда така.
Ведучий 2.
У той рік заніміли зозулі,
Накувавши знедолений вік.
Наші ноги розпухлі узули
В кирзяки-різаки у той рік.
У той рік мати рідну дитину
Клала в яму, копнувши під бік,
Без труни, загорнувши в ряднину.
А на ранок - помер чоловік.
І невтомну трудягу старого
Без хреста повезли у той бік,
І кістьми забіліли дороги
За сто земель сибірських, сто рік.
У той рік і гілля, і коріння -
Все трощив буревій навкруги...
І стоїть ще й тепер Україна,
Як скорбота німа край могил.
Ведучий 3
На багатих чорноземах України вмирали... Вмирали у полі, на дорозі, під тином. Вмирали поодинці та сім'ями. Вмирали цілі села і славні козацькі роди. Голод забирав тих, хто заради шматка хліба не виривав окрайця з голодних дитячих ротів, не стежив, не доносив на брата, не вмів торгувати совістю.
Ведучий 4
Настав початок кінця. Сонце сходило над висохлими за довгу зиму полями, сідало за обрій кольору крові і не впізнавало землю. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертному сні.
Чи була того року весна? Чи прилетіли до знайомих людських осель довірливі лелеки? Чи співали травневими ночами у вербах над ріками солов'ї? Ніхто того не пам'ятає сьогодні. Пам'ятають інше.
Презентація «Голодомор 1932-1933 років - помста за нашу свободу»
Ведучий 5
Якими словами описати мучеництво України, яка поклала у землю мільйони своїх кращих синів і дочок? Голодомор позначився на майбутньому нації: третина померлих - діти, які не народили нащадків.
А які страждання терпіли матері, у яких на руках умирали діти. Чи є для матері більша мука, ніж пережити своїх дітей?..
Сценка мати з сином.
Мати. Жахом серце охопило, думи мозок виїдають:
як нагодувати сина, коли їжу відбирають?
Як сказати, щоб тримався? Як сказати, щоб не плакав?
Як сказати, що зостався без сестер він і без тата?
День пройшов... ми протримались! Ніч іде... мені тривожно,
знову я в душі вагаюсь чи прожити завтра зможем.
День, неначе рік минає, тягнеться... ми хочем жити!
Людей з десять в день вмирає, більше нікому тужити.
Вже в селі тепер нелюдно, вже ніхто не привітає,
лишень тихо і похмуро вулицями смерть гуляє.
Ось і я сиджу та плачу, та не плачу, просто сльози
і ховаюсь, щоб не бачив, мій синок зі страхом очі.
Встану вранці, помолюся, прошу Бога я щоднини,
перед образом стелюся, щоб урятувати сина.
Дасть Господь мені терпіння і піду я в поле з болем,
щоб знайти хоча б коріння :так прожити день ми зможем.
Син. Другий день вже без сну, голод спать не дає,
я ослаб, та обов'язок кличе мене.
У родині моїй батька більше нема,
залишилась сестричка й матуся моя.
Не забуду ніколи, не забуду одвік,
я ось так, у 12 тепер чоловік.
Не лежу я у полі та в ігри не граю,
я тепер за родину відповідаю.
Тут сестричка чека, без упину ридає,
щоб поїсти дали вже не просить, благає.
А матусенька мовчки сидить у вікна,
з жахом бачить, що їжі удома нема.
Сидимо в темноті, тихо свічка горить...
Догорає свіча, і життя - лиш на мить.
Ведучий 6
Щоб не дивитися на муки своїх дітей, матері прискорювали гіркий кінець. Натопивши маковинням хату, закривала ляду мати. І на ранок усі діти мертві.
Ведучий 7
Вогонь танцює, наче сатана,
І пугачем кричить з пустої печі.
Голодна смерть припала до вікна,
Регоче, задивившись на малечу.
Палає хмиз... Востаннє обнялись...
І гріє мати піч, немов для гніту...
І сльози божевільні полились...
Не зна, куди дітей своїх подіти.
Пішла б сама у тундру чи тайгу,
Злетіла в небо від морозів синє...
Але закрила в комині каглу,
Замкнула хату в сивім голосінні.
Вдивлялась у димар свій край села.
І з нього душі відлітали в вирій.
Блищали мокрі очі з - під чола,
Здригалася в усмішці щирій.
Ведучий 8:
А скільки людей закінчували своє життя самогубством. Майже завжди повішенням. Але найстрашніше було інше. Деякі божеволіли... Були такі, що різали та варили трупи, та ще такі, що вбивали власних дітей та варили їх.
Читець:
Боїться не глуму, не хижого звіра
Боїться не смерті у сум - неврожай,
А крику дитини, яку вона з' їла:
Не ріж мене, мамо, не ріж, не вбивай!
Як сталось - не знає, як бути - не знає,
Провал, божевілля - сокира і ніж,
Та жах пам'ятає і крик пам'ятає:
Не ріж мене, мамо, мамуню, не ріж:.
Ведучий 9.
Щоб перешкодити втечам голодних людей за межі України, на її кордонах були розміщені загороджувальні загони внутрішніх військ, які нікого не випускали. Внаслідок цього вимирали цілі села, було зафіксовано випадки людоїдства і трупоїдства. Прагнучи врятувати хоч дітей, селяни часто везли їх до міста і там залишали в установах, лікарнях, на вулиці.
Найстрашніше було дивитися на маленьких дітей, висохлі, як у скелета, кінцівки яких звисали з роздутого живота. Голод стер з їхніх облич усі сліди щасливого життя.
Читець
Я ще не вмер...
Ще промінь в оці грає...
В четвер мені пішов 10-й рік.
Хіба в такому віці помирають?
Ви тільки поверніть мене на бік
До вишеньки
В колиску ясночолу...
Я чую запах квітів. Я не вмер...
А небо стрімко падає додолу
Тримайте хтось.
Хоча б за коси верб.
Куди ви, люди, людоньки, куди?
Окраєць ласки,
Чи хоч з печі диму?
В клітинці кожній - озеро води.
Я ще не вмер.
...Усі проходять мимо.
...А житечко моє таке густе.
...А мамина рука іще гаряча.
Вам стане соромно колись за те.
Та я вже цього не побачу.
Ведучий 10
Голод, який поширювався протягом 1932 року, набув найстрашнішої сили на початку 1933 року. Першими, як правило, гинули чоловіки, пізніше - діти, і останніми - жінки. Але, перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачаючи своє людське єство. Голод притуплював моральність. У багатьох місцевостях зафіксовані випадки канібалізму.
Презентація «Дід»
Ведучий 1
Гинули матері. Зникали з лиця землі щирі, добрі жінки, які несли в життя щастя, радість, працю. Гинули діти великої нашої землі.
Вчитель (на фоні «Сонати» Бетховена)
І щовесни у Великодню ніч, як забуяє зело, спалахнуть цвітом сади, як зійде місяць і вистоїться у ставках та криницях вода, як вмовкне лихо, приходять з небес три жони святі: Київська Русь, козачка Січ і соборна чорнобильська Україна. Розстеляють домоткані обруси уздовж Дніпра поміж трав та зілля, ставлять полив'яні миски з коливом, варениками, кулішем, галушками, узваром, медами. Засвічують поминальні свічі. Тоді дзвонять дзвони Десятинної церкви, Михайлівського Золотоверхого монастиря, козацького Межигірського, Пирогощі і звучить сивий голос посивілої від горя землі:
"Ходи до мене, роде мій вечеряти! Марії, Ганни, Уляни, Мокрини, Соломії, Уласи, Палагни, Пилипи, Андрії, Василечки, Грицики, Катрусі, покірно прошу до святої вечері. Пригощайтеся, причащайтеся, роде мій скорботний! Діти - мої квіти викошені! Ключ мій журавлиний на рідній землі підстрелений! Мука моя довічна! Скорбото моя всевишня!"
І пливуть Чумацьким Шляхом білі тіні з білої небесної України й сідають до поминальної вечері.
"Як там тобі, родино наша, на тій небесній Україні? - допитується сивий голос. - Чи ж ростуть і там тополі, мальви, калина? Чи ж білі у вас хати? Як сіється, жнивується, чумакується, бондарюється як? Чи ж є вечорниці, реготи по хуторах і левадах? Чи є заручини і хрестини, чи ж радість є? Мабуть, це все до вас пішло, бо на земній Україні ні сміху, ні радощів, ні пісень. Лише квітує погибель, лише регоче лихо, лише жнивує горе на чорнобильській межі".
Роде наш небесний! Народе Божий неоплаканий! Лика неціловані, руки не перехрещені! Душі рідні перед господніми воротами не поблагословенні!
Прости, народе Божий! Прости цю прокляту землю, цей милий рай, на якому оселився диявол. Усіх нас грішних прости, що мовчали, за упокій твій молебнів не справляли. Поминальних свічок не ставили, обідів за тебе не робили.
Читець.
Голодомору сльози і могили ...
І перед ними ми в боргу завжди
За тих, що крихти хліба не доїли
І не допили чистої води.
Ще душі є порожні, як руїни,
Які в житті не дихали добром,
Що віддали у жертву Україну
І, як раба, страждальний мій народ.
Але зернина, що у полі скресла,
Надією і вірою зросла
І Україна, як народ, воскресла
І наша віща доля ожила.
Ісус Христос у заповітну пору
Зніс на Голгофу непокори хрест ...
Та не погасне біль голодомору
І вічна наша пам'ять не помре.
Пісня «Свіча»
Ведучий 2
Прах семи з половиною мільйонів стукає в наші серця; їх ніхто не судив, отже, ніхто не реабілітує. Ніхто, крім нас з вами, їхніх співвітчизників і довговічних боржників.
Читець
Яринонько, Домно, Палазю...
Куди ви несете хрести?!
З Європи сміялася Азія.
Замало Голгофу звести.
Ще треба її покропити...
Не дощик - селянськая кров!
Гордію, Юхиме, Микито...
Де гордість вкраїнських дібров?!
Прокопе, Корнію, Макарцю.
Коріннячко сохне в землі.
Уляно, Онисю, Одарцю...
Ні свічечки в сивій імлі.
Скипілася в крем'яхи глина
Луна - в гостроверхі віки.
Меланко, Секлето, Килино...
Де ваші святі рушники?!
... Васильки де ваші? Й Петрусі?
Здригнувся осквернений час.
Ликеро... Христино... Марфушо...
Відправляю усім парастас.
Ведучий 3. (на фоні «Сонати» Бетховена)
Тож пом'янімо хоч сьогодні, із запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої історії. Пом'янімо і знайдімо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.
Ведучий 4
Хай ця хвилина для громадян нашої незалежної держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі й чистої совісті стане актом поминальним, жестом покаяння і перестороги.
Хай у кожному місті й селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам'яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим. Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла.
Стук метронома. Лунає музика «Реквієм» А.Моцарта. (Впродовж композиції звучить то тихіше, то гучніше).
Ведучий 5
Відчинімо наші душі і серця для пам'яті про ті страшні роки. Зробімо все для того, щоб ніколи, за жодних обставин, подібна трагедія більше не спіткала Україну.
При останніх словах ведучих усі виходять із запаленими свічками.
Читець
Засвіти свічу на вікні.
Хай промінням сягне до зорі,
Хай освітить весь світ співчуттям.
Це збагни ти собі і затям.
Засвіти у серці свічу.
І думками туди я мчу,
Де мільйони моїх братів
В смерть летіли по волі катів.
Запалімо мільйони свічок!
Душі тих малих діточок
З болем з неба за нами зорять.
І німують. Мовчать.
Засвіти свічу, засвіти!
Хай здригнуться від правди світи.
Хай дізнається вся Земля:
Панахиду Вкраїна справля...
Презентація до пісні «Боже, Україну бережи»
Свято пісні «А пісня-це душа, з усіх потреб потреба»
Стрілися двоє, що долею схожі,
Може, десь тут, або, може, десь там...
Дивляться в очі, чи вірити можна
Тій руці і привітним словам?
Берег любові в далекім тумані,
І допливеш, коли тільки удвох.
І допливеш, коли спільне бажання...
Берег любові і хвилі тривог.
Стрілися двоє - так просто і звично,
Хочеться радісне слово сказать...
Чом же у тебе печаль на обличчі?
Чом на щоці в тебе тиха сльоза?
Дорогі друзі! Яка висока і прекрасна мудрість в цих рядках. І кого із нас, кому за 30, 40, а то і 13 чи 16, не бриніла щемлива душа, коли вслухаємось в мудру, сердечну пісню, коли чуємо ніжні слова. У такі хвилини хочеться любити і вірити, сподіватися і прощати. У нас з вами є прекрасна нагода послухати гарні сучасні пісні, звернутися до спогадів і мрій.
Сьогодні День сім'ї. І наше свято ми присвячуємо вам, дорогі батьки. Ми хочемо побачити на ваших обличчях щиру і ніжну посмішку, веселий настрій і хвилювання, глибоку задуму і душевне переживання. Нехай пісня з′єднає на мить наші душі і серця в одне ціле. І атмосфера любові і добра запанує в класі. Тож зичимо вам радості і щасливих хвилин душевного задоволення від хвилюючої пісні і приємного, проведеного разом з нами часу.
О пісне вкраїнська! Дзвінка, невмируща.
Ти мука і радість, ти гнів і любов.
Наснага твоя, чарівна і живуща,
Ввійшла в нашу душу,
Ввійшла в нашу кров.
Пісня «Як у нас на Україні». Виконують Вакула Руслана та Воронюк Юлія.
Завжди у селах наших так було -
Після закінчення та і під час роботи
Піснями наповнялося село,
Бо пісня проганяє всі турботи.
І в довгії зимові вечори,
І в літнії короткі теплі ночі,
Завжди мої співали земляки -
Про козаків, калину,чорні очі...
Весь час жилося важко на селі,
Та пісня душу людям зігрівала,
Пісень співать навчали дочок матері,
Батьки синів співать пісень навчали.
Пісня «Моє село»(автор пісні - Микола Янченко - заслужений артист України, проживає в с.Моївка на Вінниччині. Автор чисельних аудіо альбомів, організатор фестивалю «Мамина піч».)
Століттями складалися пісні -
Пісні усякі - жартівливі і серйозні.
Вони єднали в мирі й на війні,
Звучали на весіллі і в поході.
Що ж сталося? Чому в наш час не так?
Невже нам жити важче, аніж предкам?
Чому ж пісні сьогодні в селах не звучать
Про козаків, про чорнобривці, чорну редьку?
Згадаємо ж давайте у цю мить,
Що українці - це народ співучий -
Ніщо не може нашу пісню зупинить,
Наповним піснею наш край квітучий!
Пісня «Мій Янів - Іванів» (слова О.Чорногуза, музика І. Марценкевича). Виконують Вакула Руслана, Воронюк Інна та Киричук Роман.
Якось Бог наділив дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці - любов до господарювання, німці - дисципліну і порядок, діти Росії - потяг до владарювання, Польщі - здатність до торгівлі, італійці отримали хист до музики. Обдарувавши всіх, піднявся Господь Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнена у вишиванку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багряний вінок з червоної калини.
Хто ти і чому плачеш?
Я - Україна. А плачу, бо стогне земля моя від пролитої крові, пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються із вдів і сиріт, у своїй хаті нема правди і волі.
Чого ж не підійшла до мене скоріше? Я всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю? Але постривай! Є у мене дар, який уславить тебе на цілий світ. Це пісня.
Узяла дівчина - Україна дарунок і міцно притисла його до серця. Поклонилась низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ.
Я слухаю дзвони на Лаврській горі,
Дивлюсь на Софіївські бані.
І вірю в народ, що живе на Дніпрі,
Бо сили його нездоланні.
Бо як би я людство усе не любив,
Повторюю з гордістю сина:
«Для мене лишається дивом із див
Моя Україна!»
Пісня «На Україні» (слова і музика М.Янченка)
А пісня - це душа. З усіх потреб потреба.
Лиш пісня в серці ширить межі неба.
На крилах сонце сяйво їй лиша.
Чим глибша пісня, тим ясніш душа.
Пісня «Вільний птах» (музика і слова Олександра Ягольника). Виконує Воронюк Юлія.
Серед плеяди українських авторів одне із почесних місць належить композитору, основоположнику української естради Володимиру Івасюку. Автор 100 пісень, 53 інструментальних творів. В далекі 70-і роки в ефір ввірвалася мелодійна українська пісня «Червона рута». Її підхопила відразу вся країна й понеслась вона у далекий світовий простір і до цього часу залишається візитною карткою України.
Спасибі, друже, за любов жагучу
До рідної вкраїнської землі,
Повік твою «Червону руту»
Співатимуть повсюди солов′ї.
Пісня «Червона рута» (Слова і музика В.Івасюка). Виконує Вакула Руслана.
Здається, відтоді, як людина винайшла колесо, її охопила пристрасть до зміни місць. Не встигло й молоко на губах обсохнути, як кидаємо домівку - і летимо. За синім птахом, за довгим рублем, чи ще за чимось, вкрай необхідним. Думаємо - тимчасово, а виявляється - назавжди. Мчимо підкорювати світ, а насправді - просто шукати місце під сонцем. І вже коли знесилені крила, а перед очима - суцільна смуга, раптом згадуємо, що є на світі місця, де взимку - глибший сніг, а влітку - більше сонця, де небо просторіше і довше бабине літо, і вишні рясніше цвітуть, і люди добріші, де вмить минає втома і дихається легко, спокійно, куди можна приїхати без попередження, бо тебе там завжди чекають. Той єдиний зелений прихисток, частина твого серця, твій дім, твоя мама.
Пісня «Я сумую за тобою». Виконує вчитель музичного мистецтва Свіргун Володимир Васильович.
Пісню «Мам» Андрій Кузьменко, відомий під псевдонімом Кузьма Скрябін, написав після аварії, що сталася з ним 2012 р. 2015р. Кузьми не стало. Страшна аварія таки забрала життя талановитого співака, продюсера, композитора, телеведучого. Та лишилася пісня. Зараз діти заспівають її для вас, дорогі мами, разом із Кузьмою.
Пісня «Мам».
Заспівай мені пісню, пташино,
Щоб у серденьку ранок зацвів,
Щоб забулись тривоги й причини
Всіх нічних, зачарованих снів.
Пісня «Намалюю тобі зорі» (слова Андрія Підлужного, музика Тіни Кароль). Виконує Воронюк Юлія.
Почуйте пісню в стогоні вітрів,
В дзижчанні бджіл і клекоті лелеки.
Під звуки дня і голоси зорі
Весна співає шелестом смереки.
Пісня «Смерека» (слова і музика Любомира Якиша). Виконують Чинченко Артур, Коркішко Дмитро та Дозорець Роман.
Свята і грішна, ніжна і жагуча,
Цнотлива й пристрасна, і сильна, і слабка.
Ти - жінка неповторна і чарівна,
Ти - жінка вічно мудра й молода.
М′яка і владна, віддана і вільна,
Близька й далека, світла й потайна.
Ти - жінка, жінка - мати і дружина,
Безмежне море доброти й тепла.
П′янка і чуйна, ліки і отрута,
Земна й небесна, горда і проста.
Ти - жінка, королева, берегиня,
Мінлива, невпізнанна, дорога.
Пісня «Яскрава зірка» (слова і музика Миколи Янченка). Виконує Володимир Васильович.
В благородному місті Габрово на всесвітньо відомому будинку гумору і сатири викарбувано девіз: «Світ вцілів, бо сміявся». А ще співав.
Пісня «Лісапет мій, лісапет» (слова і музика Наталі Фаліон з «Лісапетного батальйону», переможця 5 сезону «Голосу країни»). Виконавці Ланова Дарія та Свіргун Юрій.
Офіційна історія гурту «ТІК» розпочалась весною 2005 року. Саме тоді кілька випускників Вінницького державного педагогічного університету остаточно зрозуміли, що музика в їхньому житті більше, чим просто студентські розваги, і почали репетиції. На одну з них випадково попав продюсер Олег Збаращук. Відверто кажучи, його реакція на творчість музикантів була негативною. Проте зацікавило те, що це було щось нове, не схоже на загальноприйняті музично - стильові шаблони. Як відомо, щоб оцінити товар, потрібно запропонувати його споживачеві або слухачеві. Так і зробили. 2 червня у Вінниці на розігрів гурту «Таліта Кум» вийшов «ТІК» і презентував перед тисячною аудиторією свою творчість. Дебют видався вдалим. І сьогодні ми презентуємо вже перед вами пісню гурту «Біла хмара».
Пісня «Біла хмара» (слова і музика Юрія Сошальського). Виконують Ящишин Павло та Воронюк Інна.
А зараз до вашої уваги гарна запальна пісня, яка стала лауреатом конкурсу «Пісня року - 2010». Слова Віталія Куровського, музика Руслана Квінти. «Палала».
Хоч і знаєм, що див не буває
Навіть в цім веселковім раю.
Та ми вперто, як мрію, чекаєм
На кохану найкращу свою.
Слова Володимира Кудрявцева, музика Олександра Зуєва. Пісня «А ми утрьох». Виконують Білецький Дмитро, Рачинський Олександр і Русин Ілля.
О Боже, дай повік любити край,
Де квітка, пташка і зелений гай,
Де кожна вірна тій землі дитина
Живе єдиним словом - Україна!
Слова Миколи Бровченка, музика Тіни Кароль. «Україна - це ти.
Ми сьогодні доторкнулися до краси в музиці й у почуттях. І хочеться вірити, що після цієї зустрічі ми розкриємо Зір Душі і відчуємо красу навколишнього світу і людей, які нас оточують. Ми сподіваємося, що наша зустріч з піснею залишиться у вашій пам'яті, і кожна нова для вас буде справжнім святом, значною та хвилюючою подією.